sonyava
Границы твоих возможностей лежат в пределах твоих желаний
на столе чашка травяного чая, мокрые волосы стекают по спине, "Пливе кача по Тисине..." плывет в голове образами трун над Майданом... Голос вытекает из меня, заполняет собой и уже нигде вокруг нет ничего, кроме этого голоса - "..мамко моя, не лай мене..." Господи, о чём взываешь ко мне этими словами, этими гробами, цветами, свечами, убитыми, кровью умытыми, отпетыми, рушниками укрытыми! Что кричишь ко мне, словно я глухая?! А может и правда, глухая? Не слышу, не вижу, молчу, не плачу, не обмываю слезами и словами молившихся на площадях, свободу несущих в крови и разделивших её с нами, поскольку нет иного, кроме, як неньки, до котрої прийду і буду ридати, що себе і її загубила! Господи! А може не так, може ще даси мені жити, сміятися, любитись і дитину до грудей прикласти? Або я дурною донькою була, чи погано слугувала, чи що я не так зробила?! Та хіба ж можна до Тебе з такими словами? А йду, бо немає інших, бо немає нікого більше, тільки Ти і я, та моя ненька в калині, як на весілля прибрана, а ми й не помітили, як наречену в труну поклали ... Господи! Нема слів, лише скорбота та жалоба "... ти ж на моїм сердцю лежав... " Що зі мною? Чия я? Твоя, своя, яка мова моя, що в цилому світі моє і чи є воно? Тільки "...пливе кача..." і обличчя в долонях... Прости Господи, що немаю нічого окрим себе для Тебе, так Тобі більш і не треба... Дай нам літа, а більше нічого не треба, бо ми Твої дити і Ти з нами йдеш...




@темы: жалование, здравые мысли, калина и подсолнух, моё